170 років з дня народження Олександра Григоровича Барвінського
170 років з дня народження Олександра Григоровича БарвінськогоВ бібліотеці с. Шляхтинці оформлено книжкову виставку "Український політик Галичини" присвячену 170 річниці з дня народження Олександра Григоровича Барвінського - українського громадсько-політичного діяча Галичини,історика,педагога,фольклориста і етнографа збирача звичаїв і народних традицій.
Олександр Барвінський народився 8 червня 1847 р. в селі Шляхтинці в родині греко-католицького священика, шляхтича гербу «Нечуй-Вітер» . У 1868 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. Закінчивши навчання в університеті в 1868 році О.Барвінський отримує посаду помічника вчителя гімназії у Бережнах.Тут з великим завзяттям він береться за створення українських шкільних підручників .У цьому йому допомагає особисте знайомство з Миколою Лисенком і Пантелеймоном Кулішем.
З 1871 р. О. Барвінського призначають старшим учителем семінарії в Тернополі. Він багато працює на ниві педагогіки, засновує філію "Просвіти" і стає знову ж таки піонером української історичної археографії.
Тут він почав видавати "Руську історичну бібліотеку", що містила наукові праці з історії України в перекладах з російської та польської
У 1888 р. О. Барвінський переїздить до Львова. Його призначають викладачем учительської семінарії, обирають послом до віденського парламенту, галицького сейму, в 1893-1918 pp.- членом Головної шкільної ради - органу автономної влади в Галичині, що керував освітою. Вчений-педагог багато працює в різних громадських організаціях, знається з митрополитом Шептицьким, Лесею Українкою, графом Потоцьким.1891 року Олександр Барвінський був обраний послом від галицьких українців до австрійського парламенту і енергійно взявся за порушення справи із заснування кафедри української історії у Львівському університеті. Її створення сприяло посиленню українського впливу в університеті. Згодом з'являється ще одна кафедра української мови на філософському факультеті, а в 1892 р. за великої активності О. Барвінського було реорганізовано Товариство ім. Т. Шевченка в Наукове товариство ім. Шевченка із наступними секціями: філологічної, історико-філософської та математично-природничо-лікарської. О. Барвінського обирають головою цього товариства у 1893—1897 pp. до часу, коли керівництво перейняв Михайло Грушевський. За редакції О. Барвінського виходять перші чотири томи "Записок Наукового товариства ім. Шевченка".
Але з 1891 р. О. Барвінський, вигравши вибори до австрійської Державної ради, а в 1894 р. — до Галицького сейму, приділяє більше часу політичній діяльності з метою відродження України.
Він стає одним із творців так званої нової ери, завданням якої було знайти порозуміння українців з поляками на основі визнання українців рівноправними політичними партнерами.
У 1909 р. О. Барвінський вийшов на пенсію як "державний радник, кавалер ордена Залізної Корони, член Шкільної крайової ради". Він приділяє багато часу написанню статей, виданню підручників, проводить лінію поєднання національного самоусвідомлення і християнського виховання. У 1911 р. створює партію "Християнсько-суспільний союз".
Навіть нелегкі умови Першої світової війни, а ще смерть дружини, не зламали вченого. Він постійно продовжує писати статті, в яких намагається привернути світову громадськість до думки про загальноєвропейську роль українського народу, маючи контакти і знайомства в урядах, намагається максимально використовувати їх для справи здобуття Україною самостійності. Ось лише деякі назви статей того часу: "Світова війна і українська проблема", "Український народ і його значення для Австро-Угорщини", "Національні і культурні здобутки українців".
Наукова діяльність О. Барвінського також була належно поцінованою. У 1916 р. віденська "Архівальна рада" присвоює йому наукове звання члена-кореспондента. У 1917 р. О. Барвінського іменують довічним членом австрійської Палати Панів (Сенату). Але найвищою вершиною його громадсько-політичної діяльності була участь як члена австрійського сенату 18 жовтня 1918 р. в нарадах Української Національної Ради, що проголосила на західноукраїнських землях Українську державу. Він стає Секретарем (міністром) віровизнання і керівником секретаріату освіти. За короткий час існування ЗУНР намітив багато планів і почав їх реалізацію.
Останні роки свого життя вчений присвятив написанню підручників, а головне — "Споминам з мого життя", виданим у двох томах перед Першою світовою війною. Але не минула репресивна машина в часи більшовизму родину Барвінських. Зошити, а їх було 50, "віддали" на зберігання до відділу рукописів Академії наук у Києві, сина Василя, відомого українського композитора, разом з дружиною Наталею Пулюй відправлено на 10-річне заслання до Мордовії, а його твори, що у значній кількості існували в рукописах, були спалені, як певно, й архів Івана Пулюя... У 1947 р. було заарештовано та заслано на 10 років і наймолодшого сина Олександра, що був лікарем, організовував відділ охорони здоров'я в уряді Ярослава Стецька.
Олександр Барвінський став видатною постаттю в українській культурі, науці.
Багато тертя і каміння стрічав цей невтомний діяч-українець на довгому шляху своєї громадської праці. Але заслуги його на полі української культури величезні і безсумнівні..."
Олександр Барвінський помер 25 грудня 1926 р., на 80-му році життя. Похований у родинній гробниці на Личаківському цвинтарі у Львові.
