Микола Кітчак: «Головне — не втрачати оптимізму і волі до життя»
Микола Кітчак: «Головне — не втрачати оптимізму і волі до життя»Знайомство зблизька
Микола Кітчак: «Головне — не втрачати оптимізму і волі до життя»
Андрій ОМЕЛЬНИЦЬКИЙ.
Учитель фізичної культури навчально-виховного комплексу «Лозівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Микола Кітчак — неординарна особистість. Він постійно випромінює внутрішню енергію, заряджаючи нею оточуючих, з особливим почуттям гумору розповідає цікаві історії. Про свої робочі будні, захоплення Микола Іванович розповів читачам «Об’єднаної громади».
— Миколо Івановичу, розкажіть, будь ласка, про себе.
— Народився я 19 грудня 1958 року в Микулинцях Теребовлянського району на Тернопільщині. У 1980 році закінчив факультет фізичного виховання Тернопільського педагогічного інституту (сьогодні Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка — ред.). Здобувши вищу освіту, я працював у Максимівській школі на Збаражчині. З 1983 року викладаю фізичну культуру в Лозівській школі, треную шкільну волейбольну команду. В цьому навчальному році наші школярі здобули перемогу у змаганнях із волейболу серед шкіл першої групи. Цьогоріч у березні доросла команда Лозової виграла відбірковий турнір і захищала честь Тернопільського району в зональних змаганнях із волейболу на XXVI сільських спортивних іграх Тернопільщини. Разом з учителем предмету «Захист Вітчизни» Андрієм Кулиничем ведемо у школі військово-патріотичний гурток. Протягом багатьох років виступаємо в обласній тереновій грі «Легенда УПА». Неодноразово ставали переможцями і призерами цієї гри.
— Коли почали захоплюватися спортом?
— У шкільні роки я активно займався легкою атлетикою. У 9 класі здобув звання чемпіона зі стрибків у довжину серед школярів Тернопільщини, входив до складу збірної Тернопільської області з легкої атлетики. Неодноразово ставав призером республіканських змагань. Був віце-чемпіоном України з багатоборства, яке китайці взяли за основу для фізичного виховання. Багатоборство, або поліатлон — це комплекс змагань зі спринту, бігу на 3 кілометри, плавання, кульової стрільби і метання гранати. Виконав норматив кандидата в майстри спорту з поліатлону і кульової стрільби. Виступав на рівні області у складі гандбольної і баскетбольної команд. У студентські роки грав у футбол за команду Микулинців. Оскільки мав хорошу швидкість і часто ходив в атаку, отримував від суперників по ногах. Мій тренер Володимир Васильович Іськів казав, що якщо я хочу займатися легкою атлетикою, мушу відмовитися від активної гри у футбол, щоб уникнути важких травм.
— Ви — один із засновників та активний учасник Лозівського оздоровчо-спортивного клубу «Бескиди». Звідки у Вас любов до туризму?
— Туризмом я займаюся 30 років. Це моє хобі. Свого часу на змаганнях із туризму я виступав за команду освітян Тернопільського району. Мені подобається спортивне орієнтування, яке потребує належної фізичної підготовки і відповідної розумової роботи. Раніше проводив у Лозовій відкриту першість зі спортивного орієнтування в урочищі біля телевізійної вежі. Зараз ці змагання тимчасово припинено, адже потрібно зробити нову карту Лозівського лісу. У 1999 році ми з моїм кумом — учителем фізики Михайлом Шемелею створили оздоровчо-спортивний клуб «Бескиди», у 2003 році — затвердили його статут. У Лозовій багато переселенців — лемки, ярославці, любачівці, сокальці. Назвали клуб на честь гір, в яких споконвіку жили ці люди. «Бескиди» — незалежна громадська організація, до складу якої може увійти кожен, хто прагне активного відпочинку.
— Чим ще, крім туризму, захоплюєтеся?
— У молоді руки я був учасником поетичної студії «Сонячні кларнети», якою керував поет Борис Демків. Писав вірші, друкувався в районних газетах. Мій кум Михайло Шемеля — завзятий рибалка, тому іноді можу скласти йому компанію під час риболовлі.
— Які місця вдалося відвідати під час туристичних походів?
— Свої мандрівки «бескидівці» розпочали з водних походів по Дністру, Сереті, Стрипі. Власноруч виготовляли плавзасоби. Потім вирішили підкорювати гірську місцевість. Обходили Карпати вздовж і впоперек. Цього року плануємо побувати на Чорногорському і Мармароському масивах, відвідати Чивчинські гори. Люблю відкривати для себе неосвоєні місця. Займаюся велотуризмом. Разом із Михайлом Шемелею відвідали на велосипедах Зарваницю і Почаїв. Завжди намагаємося організувати щось цікаве, щоб було веселіше жити, щоб відпочити від утомливої рутини буднів. Залучаю рідних і близьких до занять туризмом. Мої сини Юрій і Олег — активні учасники походів оздоровчо-спортивного клубу «Бескиди». Неодноразово брав із собою у подорожі дружину Наталю, яка працює спеціалістом у Байковецькій сільській раді. Ми брали участь у змаганнях «Тато, мама, я — спортивна сім’я», були призерами змагань спортивних сімей в обласних сільських спортивних іграх.
— Миколо Івановичу, як Вам вдається тримати себе в належній спортивній формі?
— Перш за все, не потрібно втрачати оптимізму і волі до життя, вірити у власні сили. З 13 років я активно тренуюся, наполегливо працюю над собою. Стараюся щонеділі займатися на стадіоні, у спортзалі. Звик до рухливого ритму життя, адже хочу постійно перебувати в тонусі. Мій організм потребує відповідних навантажень. У березні цього року у своїй віковій групі я виграв змагання з бігу на 60 метрів із бар’єрами і потрійного стрибка у зимовому чемпіонаті України з легкої атлетики серед ветеранів у Києві. Наприкінці липня планую взяти участь у літньому чемпіонаті України з легкої атлетики, а у вересні — в розіграші кубка України з легкої атлетики.
— Дякую за розмову, Миколо Івановичу, бажаю Вам успіхів і нових перемог!
