У Чернелеві-Руському відкрили меморіальну дошку Герою Василю Маційовському
У Чернелеві-Руському відкрили меморіальну дошку Герою Василю Маційовському
Є речі, які ворог боїться найбільше. Це не просто наша зброя — це наша Пам'ять. Століттями нас намагалися позбавити коріння: руйнували наші могили, стирали з лиця землі пам’ятники, палили книги, прагнучи, аби ми забули своє минуле. Але вчора, 28 червня, у символічний День Конституції України, у селі Чернелів-Руський на стіні початкової школи та дитячого садочка з’явився знак нашої вічної пам'яті — меморіальна дошка мужньому захиснику Василю Ярославовичу Маційовському.
Цей день об'єднав усю громаду у спільній молитві, сльозах вдячності та глибоких сенсах, які мають закарбуватися у серці кожного мешканця.
Після освячення пам'ятного знаку всечесний отець Іван Гавліч звернувся до присутніх із надзвичайно глибоким словом про історичну справедливість та важливість цього моменту для майбутніх поколінь:
«Ворог завжди прагнув, щоб ми не знали свого минулого. Але сьогодні, відкриваючи такі меморіальні дошки, ми даруємо нашим нащадкам пам'ять, яка житиме вічно. Ця дошка на стіні школи — не просто знак скорботи. Це жива історія, яка щодня промовлятиме до дітей, розповідаючи їм про реалії нашого часу. Вона нагадуватиме, якою ціною зберечено їхнє дитинство».
Надзвичайно щемливим та глибоким став виступ секретаря Байковецької сільської ради Юлії Турчманович. Вона наголосила на особливому символізмі того, що дошку відкрили саме на закладі освіти, адже саме тут, з перших років, формується свідомість дитини, закладаються мова, культура та любов до рідної землі. Василь Маційовський колись теж бігав цим подвір'ям, закарбовуючи ті цінності, за які згодом віддав найцінніше — своє життя.
Звертаючись до зболених родин загиблих, пані Юлія промовила слова, які відгукнулися тихим плачем у натовпі:
«Ми знаємо, що немає у світі слів, здатних залікувати ваші рани. Є втрати, яких ніколи не повернути. Але ми можемо пам'ятати. Ми можемо робити все, що в наших силах, і щодня молитися. Наші діти у мультфільмах та книгах часто шукають собі супергероїв. Але сьогодні нам не треба їх вигадувати. Справжні супергерої — серед нас. Вони ходили цими ж вулицями, а сьогодні тримають над нами небо. Нехай ця дошка буде не лише місцем скорботи, а джерелом нашої сили, великої вдячності та незламності».
Секретар ради окремо згадала про День Конституції, зауваживши, що сьогодні для кожного українця Основний Закон звучить зовсім інакше. Це не просто сухий юридичний текст — це найвища цінність, за яку зараз на передовій борються сотні тисяч наших воїнів.
Проте найважче цей день дався тим, для кого Василь був рідною, невіддільною частиною душі. Зі словами, сповненими невимовного болю і водночас гордості, до присутніх звернулася сестра Героя — Ганна Семчишин. Її виступ став сповіддю кожної української родини, у чию хату безжально постукала війна.
Особливого сенсу події додало й те, де саме тепер встановлено меморіал. Директорка початкової школи Наталя Івахів у своєму виступі згадала Василя ще зовсім маленьким хлопчиком:
«Школа — це місце, де починається життєвий шлях. Саме звідси колись у доросле життя вирушив Василь Маційовський. Хіба могли ми тоді подумати, що через роки він повернеться сюди в граніті, щоб стати вчителем мужності для майбутніх поколінь? Відтепер він назавжди вписаний в історію нашого закладу, і кожен учень знатиме: тут навчався справжній українець».
Війна назавжди поєднала долі багатьох родин спільним болем. Справжнім відголоском цього фронтового братерства став виступ Людмили Ковач — сестри загиблого Героя Володимира Пилипіва. Її брат був не просто соратником, а вірним побратимом Василя Маційовського. Вони пліч-о-пліч пройшли нелегкий військовий шлях, ділячи порівну небезпеку, бліндажний побут та безмежну любов до рідної землі.
Герої живуть доти, доки живе пам'ять про них у серцях тих, хто разом із ними пройшов крізь вогонь. Особливим моментом заходу стало слово фронтового побратима Василя, захисника України — Миколи Васильовича. Людина, яка ділила з Героєм найважчі хвилини на Лиманському, Сіверському та Бахмутському напрямках. Він поділився спогадами про надійність і мужність Василя та сказав надважливі слова від імені тих воїнів, які сьогодні продовжують тримати фронт і боронити нашу державу від загарбника.
Подвиг Василя Маційовського, а також його полеглих земляків-титанів — Володимира Гарматія, Сергія Погара та Олега Саїка — це фундамент, на якому стоїть наша громада і вся Україна. Вони стали щитом для нас.
Ми не маємо права забути. Бо людина живе доти, доки живе пам'ять про неї в людських серцях.
Низький уклін Герою Василю Маційовському.
Вічна шана та світла пам'ять усім захисникам України.
Герої не вмирають!
