У Байківцях ушанували пам’ять полеглих Героїв
У Байківцях ушанували пам’ять полеглих Героїв
Є дні, коли важко дібрати бодай якісь слова. Є лише сльози, біль і німа невизначеність від того, як жити далі без найдорожчих…
Сьогодні Байківці завмерли в особливій, важкій тиші. 29 серпня — це день, коли біль не ховається за звичайною датою у календарі, а пекуче стискає в грудях кожного, хто прийшов віддати шану тим, завдяки кому ми живемо.
Спочатку була молитва. У церкві Преподобної Параскеви Терновської зібралися ті, у чиї домівки назавжди прийшло горе. Заупокійну службу очолив адміністратор храму отець Михайло Канчалаба. Дивлячись у зболені очі батьків, дружин і дітей, він знайшов саме ті слова, які огортають душу теплою надією:
«Ваш біль — це біль кожного з нас. Жодне слово не здатне загоїти серця, які втратили найдорожчих, але пам’ятайте: любов не помирає, а праведна душа вступає у Царство Небесне. Наші Захисники стали янголами-охоронцями для України. Ми не маємо права опустити руки, адже у кожному нашому подиху і світанку — їхня неоціненна жертва. Нехай Господь дасть вам сили пройти цю важку дорогу, а їм дарує вічний спокій».
Потім хода рушила далі — до символічної могили борцям за волю і незалежність України. А поруч, біля фігури Ісуса Христа, відбулося те, від чого плакали навіть найсильніші: вручення посмертних відзнак родинам воїнів, які загинули у 2025 році.
У ці хвилини не соромився сліз ніхто. Серце розривалося від болю, коли дивишся на ці згорьовані родини: стільки тихого, невимовного горя було в їхніх очах. Коли оголошували імена, а за нагородами виходили матері з тремтячими руками, осиротілі діти та посивілі від горя жінки — тиша навколо ставала майже відчутною на дотик. А ті футляри з орденами здавалися найважчою річчю у світі, адже в них — усе, що залишилося замість теплих обіймів, посмішок і несказаних слів.
Зі словами підтримки до присутніх звернулася секретар Байковецької сільської ради Юлія Турчманович:
«Сьогодні ми зібралися тут, щоб у низькому уклоні схилити голови перед пам’яттю людей, які віддали найдорожче — своє життя за Україну. Цей біль не лікує час, але ми мусимо бути сильні задля них. Ми зобов’язані не лише самі дбайливо берегти цю пам’ять, а й передати її нашим дітям та онукам. Вони мають знати ціну нашої свободи. Жертва наших Героїв не марна — вони виборювали наше завтра. Вічна хвала і шана нашим Героям!»
Наприкінці заходу люди потягнулися до Екрана пам’яті та слави. Один за одним спалахували маленькі вогники лампадок. І в цьому тихому мерехтінні світла біля портретів наших земляків була головна обіцянка: ми не забудемо. Нікого.
Світла пам'ять і вічний спокій Героям…
