Сьогодні Романове Село провело в останню дорогу свого Героя — Олександра Дмитровича Тихонюка
Сьогодні Романове Село провело в останню дорогу свого Героя — Олександра Дмитровича Тихонюка
Від самого в’їзду в село люди стояли обабіч дороги, щоб зустріти його. Зі схиленими головами, квітами, сльозами в очах. Чекали того, кого ще так недавно знали живим, усміхненим, привітним. А сьогодні зустрічали його востаннє.
Олександр загинув на 53-му році життя, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи Україну.
Він народився у Малих Загайцях на Шумщині, у багатодітній сім’ї. Вивчився на водія, служив в армії, згодом створив власну сім’ю. П’ятнадцять років тому переїхав із Малих Загайців до Романового Села, до сестри Зої. Тут прожив останні роки свого життя. Тут його знали, тут його чекали. І саме сюди сьогодні він повернувся назавжди.
Коли прийшла війна, Олександр пішов захищати Україну. Воював на Лиманському напрямку, де був поранений і отримав контузії. Пройшов лікування та реабілітацію — і знову повернувся на фронт.
Його шлях привів на Харківщину, в Ізюмський район.
Там, під час обстрілу, життя Олександра обірвалося.
Сьогодні його проводжали в останню дорогу рідні, друзі, односельці, побратими, усі, кому болить ця втрата. Мати, дружина Аліна, донька Даруся, сини Костя, Сергій, Вадим і Радіон, сестри, брати та всі рідні, для яких сьогоднішній день назавжди залишиться днем великого болю. Він був хорошим сином, чоловіком, батьком, братом. Людиною, яку згадують із теплом. І майже кожен, хто знав Олександра, сьогодні згадує його усмішку — привітну, щиру, по-доброму щасливу.
Олександр житиме у серцях рідних, у спогадах друзів...
Вічна і світла пам’ять Олександру Тихонюку.
Герої не вмирають.
