Лозова
Лозова
Назва села Лозова походить від місця розташування — у лозах, верболозах. Перша письмова згадка припадає на 1463 р., де описується поділ маєтності між збаразькими князями — Василієм, Семеном і Солтаном. Згідно з актом поділу село належало до Василія, а в другій половині 16 ст. було власністю Олександра Збаразького.
У 16 ст. поблизу села проходив польсько-литовський кордон і до кінця 19 ст. біля Лозової і Шляхтинців зберігався прикордонний стовп, поділений на чотири частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частині — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній — будинок.
Поряд з селом проходив кучманський шлях і ймовірно, що через часті напади татар село не змогло чисельно зростати. Зокрема, у наступній згадці про заселеність території на початку 17 століття подають дані, що село налічувало 41 дим (будинок).
При головній дорозі стояла церква св. Михайла, дах якої був вкритий гонтою, та окрема дзвіниця, збудовані в 1656 р. З невідомих досі причин вона у 1917 р. розібрана. Її ймовірно збудував один з князів Вишневецьких, який володів селом.
Поряд був старий цвинтар. Зараз на цьому місці знаходяться адмінбудинки.
Через дорогу на більш вищому місці у 1862 р., збудований костел св. Станіслава з дзвіницею, обгороджений кам'яним муром. До кінця 19 ст. земельна власність належала графині Ол. Борковській, у 1910 р, — Володиславу Федоровичу — громадсько-політичному і культурно-просвітницькому діячеві. У 1880 р. в селі проживало 745 осіб, з них 145 гр.-кат., 600 латинників. Але місцева влада всіляко фальшувала статистичні дані, змінюючи цифри на користь римо-католиків. Попри те, розмовною мовою була українська. У селі були однокласна школа, фільварок, водяний млин, ставок і корчма.
У 1932 р. працювала двокласна школа і млин уже був моторно-бензиновий. У польському народному домі активно діяли осередки польських товариств: «Малопольське землеробне товариство», «Добровільна пожежна охорона», «Союз сільських господинь», «Товариства школи народної», «Союз стрільців».
Особливий статус мала організація «Союз стрільців», що тероризувала українське населення села та навколишніх сіл. Власністю товариства землеробів була цегольня. Цікавим артефактом її діяльності є цегла з латинським логотипом lozova», з якої збудовано народний дім, школу (1912 р.), деякі приватні будинки.
1 серпня 1934 року в рамках реформи було утворено гміну з центром в Лозовій, куди ввійшли: с. Байківці, с. Курники, с. Шляхтинці, с. Русанівка і с. Стегниківці.
З приходом радянської влади почалися репресії. 10 лютого 1940 р. відбулось примусове виселення з села, що стосувалося польського населення (військових осадників, вартової охорони лісів і членів їх сімей), хоча туди потрапили й українці та змішані сім'ї. Внаслідок цього з Лозови депортували 98 осіб. Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 24 уродженці села. В ОУН і УПА перебували, загинули та були репресовані радянською владою 15 осіб.
Трагічні були для лозівчан дні святкування католицького Різдва. В ніч з 28 на 29 грудня 1944 року у селі було вбито 106 осіб, здебільшого поляків за національністю. Деякі польські джерела вказують, що напад здійснила сотня УПА «Бурлаки», яка чотири дні перед тим провела таку акцію у с. Ігровиця. Але згідно зі спогадами офіцера КДБ Дмитра Чернігівського, цю акцію провів підрозділ НКВС, переодягнений на бандерівців. В користь цього твердження є такі факти: нападники розмовляли російською мовою; у селі тоді відбувся бій між цією так званою «сотнею» та базою «стрибків». Через кілька годин прибув бронепоїзд, який обстріляв село. Цікаво, що під час цього бою втрат з обох сторін не було. Стає очевидним, що НКВС використав назву легендарної сотні «Бурлаки», щоб очорнити українську визвольну боротьбу в особі ОУН і УПА та зіткнути у збройному протистоянні український та польський народи. 31 грудня відбулося поховання лозівчан у братській могилі.
Протягом першої половини 1945 року ті, хто вважав себе за поляка, виїхали до Польщі, оскільки ознакою національності вважалося римо-католицьке віросповідання, хоча багато з них не знали польської мови та спілкувалися українською. На їх місце прибули українці, депортовані з етнічних земель, які внаслідок офіційної домовленості між СРСР та Польщею, відійшли останній. Це були українці з Грубешівського, Любачівського, Рава-Руського, Сяноцького, Сокальського,Ярославського та Томашівського повітів.
8 червня 1947 р. в с. Лозова допитано та побито емгебістами учнів 4 класу, які ніби то написали кличі проти Сталіна на залізничному мості. 5 липня 1947 року відбувся бій між групою більшовиків та чотирма повстанцями. 10 серпня цього ж року у селі МДБ кількістю 150 осіб провели велику облаву, під час якої викидали з горищ та стодол усе збіжжя та солому.
У 1948 році костел став функціонувати як церква, яку у 60-х роках закрили, зробивши склад для колгоспних потреб. Проте і після цього комуністичне керівництво району не зупинилось. У 1975 року величну будівлю костелу (церкви) зруйнували як таку, що не має архітектурного та історичного значення. До цього не в останню чергу мали відношення дехто із господарників, яких «благословило» на це районне керівництво. Згадкою і єдиним пам'ятником залишились каштани, що колись росли біля храму.
Одночасно зникли фігури, що були звезені на шляхтинецький цвинтар, як непотріб. В 1980 році в Лозовій збудували телевежу висотою 256 м. На місці церкви (костелу) у 1987 році збудували середню школу, а поряд у 1999 році церкву святих Петра і Павла. Встановлено пам'ятний хрест для захисту від стихійних лих. 11 лютого 1990 року у селі створений осередок НРУ, з ініціативи якого був створений оргкомітет з будівництва церкви та відновлена фігури Божої матері біля залізничної зупинки. 18 червня 1995 року відбулось перезахоронення вояків сотні «Бурлаки», які загинули весною 1945 року у шляхтинецькому лісі в бою з каральним загоном. Їх виявили на обійсті Андрія Мацка.
Об’єкти релігійної спадщини:
Церква святих Петра і Павла, 1999 рік.
Пам’ятники, пам’ятні знаки, монументи та символічні могили:
- пам'ятний хрест для захисту від стихійних лих;
- пам’ятний знаку «Козак біля криниці» (борцям за волю і незалежність України);
- пам’ятний знак «Депортація 1946-2016» (в 70-ті роковини операції’ «Вісла»). Скульптор – Роман Вільгушинський. Встановлено 9 липня 2017 року;
- пам’ятник Ісусу Христу.
Науково-дослідні установи:
- перша в Україні шкільна сільська автоматизована обсерваторія.
Для написання інформації використано матеріали Wikipedia та www.irp.te.ua
