БАЙКОВЕЦЬКА СІЛЬСЬКА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА

Тернопільська область, Тернопільський район

Шляхтинці

Дата: 03.04.2024 15:46
Кількість переглядів: 254

Фото без опису

Село найперше згадується у 1463 р. як Шитнаківці згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими — Василієм, Семеном і Солтаном.

У 16 ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця 19 ст. біля Шляхтинців і Лозової зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частинні — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній частині — будинок.

У 1546 р. село — власність князів Острозьких. 1674 р. у сільську церкву було придбане Євангеліє із записом: «Купилъ… Филипъ Мельникъ Шляхтинскій 1674 р. 25 Септ. за вол. Короля Михаила въ державь дідичной маєтности єго мил. князя Дмитрія Вишневецкого на Збаражъ Корибута на тенъ часъ державного пана Самуила Буковского и господина отца Григорія Яцковского».

У 17 ст. Шляхтинці — власність Потоцьких, від кінця цього ж століття — Баковських; у 19 ст. велика земельна власність належала Завадським і Дуніним-Борковським; від початку 20 ст. — Федоровичам (зокрема, Федоровичу Володиславу) і Малицьким. 1832 р. в селі проживали 556 осіб; душпастирював о. Григорій Барвінський; працювала парафіяльна школа, від 1850 р. — однокласна. У 1890 р. в Шляхтинцях — 885 жителів, із них 709 українців, 123 поляки, 53 євреї; функціонували фільварок, ґуральня, млин і 2 корчми.

В УСС і УГА воював Степан Сердюк (підхорунжий, 1894—1988) та ін.

У 1921 р. в селі 122 будинки, 766 осіб. Діяли філії товариств «Просвіта» (кін. 19 ст.), «Січ» (поч. 20 ст.), «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок», «Рідна школа», а також кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра і хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки понищили майно українських установ, багатьох мешканців побили. Упродовж 1934—1939 рр. Шляхтинці належали до ґміни Лозова.

У серпні 1939 р. в М. Малицького та його дружини, письменниці Дарії Віконської гостював поет, літературознавець, есеїст, публіцист Євген Маланюк, про що він написав у спогадах «Дарія Віконська». 1940 р. у Казахстан були виселені Марія Балабан, Василь і Ганна Габлевичі, Текля Кисіль (Балабан), Марія і Микола Лаб'яки, Валерія Мозіль та ін. До німецько-радянської війни у селі був панський двір (18 ст.) і парк (7 га).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 31 уродженець села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об'єднань — понад 70 осіб, у тому числі районовий провідник ОУН, курінний політвиховник УПА Юліан Сердюк («Ярема»; 1913—1946); криївка була у хаті Стефанії Скринник (Балабан), у дивізії «Галичина» воювали Павло Гарак і Петро Ковалькевич.

5 січня 1948 р. у селі вояки УПА збирали по 20–30 людей і проводили антиколгоспну роз'яснювальну роботу. 13 січня 1948 р. під час спроби утворити колгосп більшовики побили за опір багатьох мешканців села. 13 лютого того ж року повстанці зруйнували приміщення сільської ради, наступного дня в селі створили колгосп, який розпався у березні того ж року; спроба більшовиків організувати колгосп на початку червня закінчилася невдачею, люди залишили свої будинки і переховувались у навколишніх селах; наприкінці червня більшовики знову утворили колгосп.

12 серпня 1948 р. у селі відбувся бій між трьома вояками УПА і дев'ятьма працівниками МВС і МДБ, під час якого двох більшовиків було вбито.

Об’єкти релігійної спадщини:

- церква Пресвятої Трійці (1674 р., кам'яна),

- капличка Матері Божої (2011 р.),

- «фіґура».

Пам’ятники, пам’ятні знаки, монументи та символічні могили:

- пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969 р)

- символічна могила Борцям за волю України (1990 р.)

- пам'ятник Борцям за волю України (2014)

- погруддя Олександра Барвінського

Пам’ятки природи:

- ботанічний заказник місцевого значення «Шляхтинецький».

Цікаві факти про Шляхтинці

“Ім’я Шляхтинці походить від гори Шляхтин, під якою село лежить. Під тією горою є криниця з дуже здоровою водою; її називають “керниця гетьманська”. Вчений І. Петрушевич каже, що тая криниця тому називається гетьманською, що гетьман Йосиф Потоцький, перебуваючи у Збаражі, казав собі з неї воду возити. Так само каже народна традиція”, – так писав у 1894 році про село Шляхтинці біля Тернополя автор розвідки “Місто Тернопіль та його околиці” отець Петро Білинський.

Історія Шляхтинців багата й цікава, адже звідти вийшли або жили там відомі громадські діячі, історики, педагоги, письменники і один композитор з родини Барвінських, письменниця Дарія Віконська (справжнє ім’я Іванна-Кароліна Федорович), меценат Микола Малицький, інженер Василь Балабан. Про них можна писати книги. Особливо цікаві спогади про Шляхтинці другої половини ХІХ – початку ХХ століття залишив один із Барвінських – Олександр.

Над яром Гнізни

“На Поділлю, за милю від Тернополя, над яром річки Гнізни, розкинулось на західній збочи сего яру живописно положене село Шляхтинці. На супротилежній збочи (боці – авт.) яру, доволі стрімко нахиленій до річної долини, красувалася громадка старезних сосон, а дальше виднівся дубовий гайок, що губився аж за горою. Від західного берега річки серед густої деревини здіймались амфітеатрально біленькі селянські хатки з солом’яними стріхами. Понад ними, на самім краю західної збочи, серед столітніх ясенів, берестів і каштанів сховалася велика сільська хата, а побіч неї висувалася мала мурована церковця з червоною банею, обмаєна довкола старезними липами… В сій великій сільській хаті, нині її вже нема, родився я 8 червня 1847 року”, – пригадував Олександр Барвінський.

Видатний історик, педагог і справді шанований працьовитий політик провів дитинство у Шляхтинцях, де його батько Григорій служив священиком протягом майже півстоліття.

“Отець мій був поважної і суворої вдачі, рідко коли усміхнувся, а не тямлю, щоби жартував коли-небудь. На життя глядів поважно, був вельми примірним і ревним священиком, сповняв дуже точно свої обов’язки без сотрудника в двох церквах (дочірна у Лозові) і трьох селах (Шляхтинці, Лозова і Курники) аж до самої смерті (умер на новий рік 1880, а ще на Різдво відправляв Богослуження, – читаєм далі у спогадах нашого земляка. – При тім провадив рільне господарство і велику пасіку (15 літ завідував крім того сусідніми Байківцями, з Смиківцями і Русянівкою)… Для нас, дітей, був це живий приклад точності, обов’язковості і невсипущої праці”.

Сільська церква Святої Трійці походить з 1674 року.

“Її стіни збудовані з великих кам’яних кругляків, вікна невеликі, загратовані грубим залізним пруттям. Стіни понад метр грубі, дах присадкуватий, покритий черепицею, баня невелика з оцинкованого заліза. Церква обведена у висоту людини кам’яним муром. Між церквою і муром зебереглися сліди давнього цвинтаря. Дзвіниця подібна до дзвіниці тернопільської “Середньої церкви”.

Правдоподібно церква в Шляхтинцях збудована в тому самому часі й тими самими майстрами-будівничими, що в Тернополі”, – писали уже Юрій Славчук та Дем’ян Дергак у збірнику “Шляхами Золотого Поділля”.

Пантелеймон Куліш у Шляхтинцях

Храм був центром сільського духовного життя, йдеться у тій же статті. За спогадами Олександра Барвінського, деякі з місцевих селян наймалися до священика на роботу при землі та господарці. Але отець Григорій Барвінський, як подав його син, ніколи не вивищував себе з-поміж них. Радше був просто патріархальним.

Найбільше гостей у Шляхтинцях бувало на Зелені свята – як не як, а храмовий празник. Проте і в інший час заїжджали сюди визначні люди, навіть з-над Дніпра.

“І дивним дивом сталося так, що Куліш в 1869 р., заїхавши до Шляхтинець, щоби особисто познакомитись з моїми родичами і з нами, трьома братами, пересиджував під тими двома розложистими каштанами посеред нас та любувався тими деревами-велетами і цілою гарною оселею”, – знаходимо у спогадах Барвінського.

Це саме Куліш сказав, що шляхтинецька церква збудована у “варяжськім” стилі. Храм стоїть досі. От тільки тих дерев, під якими сиділи Барвінські з незабутнім автором “Чорної ради” немає. Їх просто зрубали…

Перша школа

А от першу школу у Шляхтинцях заснували ще у 1850-му. Освітня будівля стояла одразу біля церкви і мала дві кімнати: для навчання і для вчителя. У першій кімнаті одночасно вчилися діти різного віку. Вчитель-тернополянин Яким Гумуляк у селі жити не хотів.

“Зимою і літом доходив він день в день до школи сім кілометрів з Тернополя, не раз серед найбільших завірюх і метелиць, які часто бувають на Поділлю і роблять дорогу прямо непроходимою. Отся незвичайна точність, а також добра, як на той час, наука відбивалася корисно на нас”, – писав Олександр Барвінський.

Але то були враження молодих. Коли ж у селі австрійська влада вирішила заснувати ще й державну школу, то старші й часто неписемні селяни боялися навіть підписуватися за її створення. Вони боялися, що то уряд придумує якусь нову панщину і податки. Школу вдалося відкрити лише завдяки наполегливості урядника з прізвищем Ондерек, чеха.

Шляхтинці стали дуже свідомим селом. За книгою “Тернопільщина: історія міст і сіл”, були у селі читальня “Просвіти”, товариства “Луг”, “Сільський господар”, “Союз українок”, “Рідна школа”, кооператив. Діяли свій драмгурток, оркестр і хор. Закінчилося все із приходом “совітів”, але люди масово підтримували УПА і саботували колгосп. Бій повстанців з енкаведистами стався тут уже далеко по закінченні війни, 12 серпня 1948-го. Радянська влада звертала особливу увагу на Шляхтинці. Село навіть перейменовували на Гніздичку (Гніздечне). Але історична назва вижила і її офіційно повернули.

Поблизу Шляхтинців виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, західно-поділ. групи скіф. часу і давньорус. культури.

Так черняхівське поселення на схилі мису, на лівому березі ріки Гнізна, між Гніздичкою і Лозовою відкрите в 1971 році. Знайдено уламок кістяного гребеня, зібрано уламки гончарного посуду.

Знайдено уламки кераміки і дві залізні сокирки, що відносяться до давньоруського часу. Відкрив пам’ятку Б.М.Остапів.

 

Для написання інформації використано матеріали Wikipedia та www.irp.te.ua

 

 



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь