Дубівці
Дубівці
Поблизу Дубівців виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, раннього залізного віку та черняхівської культури. За однією з версій, в урочищі Монастирисько біля Дубівців було розташоване літописне містечко Биковен, згадане 1214 р. у Галицько-Волинському літописі.
Перша письмова згадка – 1556 р.; згідно з люстрацією Галицького староства Дубівці належали Василеві-Костянтину Острозькому. Після його смерті селом володіли польські маґнати Замойські. 14 липня 1706 р. градобій знищив усі посіви озимини і ярини.
У 1730-х рр. Дубівці – власність Якова Собєського, 1749 р. частина сільської землі стала власністю Тернопільського монастиря оо. Домініканців.
1734 р. через Дубівці проходив гайдамацький загін Верлана. У 1788 р. і 1796 рр. унаслідок неврожаю в селі був голод. 1791 р. згідно з розпорядженням цісарської адміністрації село залишили єврейські сім’ї, котрі переселилися в міста й містечка. 1796 р. власницю села пані Моравську відвідав теребовлянський староста, з нагоди чого було влаштовано велике прийняття.
У 1832 р. в Дубівцях проживало 500 осіб; унаслідок епідемії холери померло багато жителів. 1841 р. в селі діяла парафіяльна школа, від 1857 р. однокласна; перший учитель – Антон Лопатинський, згодом – Лев Зофієвський.
Протягом 1880-х років велика земельна власність належала Євгенові де Ліґне; в селі було 133 будинки, в яких проживали 820 осіб (із них – 592 українці, 157 поляків і 71 єврей); працювали школа, ґуральня і млин. 1890-і рр. великими земельними масивами володіла Тереза Стойовська з роду Залєцьких; працювали фільварок, ґуральня, млин, 2 корчми, був став. 1902 р. в селі відбувся хліборобський страйк.
20 серпня 1914 року в Дубівці прибула і переночувала сотня черкесів, які багатьох мешканців пограбували і побили, а також зґвалтували деяких дівчат і жінок. 1915 р. велика земельна власність належала Брайтману. В УСС і УГА воювали понад 20 осіб, у т. ч. священик Іваницький; загинули Данило Грушовський, Лука Ханас та ін.
У 1925 р. в млині Брайтмана працювали 3 особи. До жовтня 1939 р. у селі діяли філії товариств “Просвіта”, “Січ”, “Луг”, “Рідна школа”, “Каменярі” та інших, а також Братство тверезості, кооператива “Згода”, драматичний гурток, хор, осередки ОУН, УСРП, УНДО; польські організації.
Відомо, що в 1932 р. працювала 4-класна школа. Упродовж 1934–1939 рр. Дубівці належали до ґміни Ігровиця. У вересні 1930 р. під час пацифікації польська поліція закрила читальню “Просвіти”. Протягом 1936–1939 років у Дубівцях збудували костел (розібрали 1954–1955 рр.).
У березні 1940 р. в селі примусово створено перший колгосп; голова правління Матвій Ільків. При відступі у 1941 р. енкаведисти вбили під час облави членів ОУН Станіслава Думу та Йосипа Каплуна. У тернопільській тюрмі загинув уродженець Дубівців Іван Івахів.
Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 47 уродженців Дубівців. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – близько 170 осіб, у т. ч. священик Мар’ян Кашуба (розстріляний у серпні 1941 р.), керівник підрайонового кущового відділу Козлівського району Йосип Бойцун; у власних домівках переховували членів ОУН і вояків УПА Микита Бойцун, Максим Кривенький, Софія Пастух, Текля Цюник.
У серпні 1943 року гітлерівці зігнали населення села на майдан біля церкви, погрожуючи розстріляти кожного десятого, а потім і решту, якщо місцеві жителі не сплатять того дня всіх податків, не здадуть зброю, котру переховують, і не видадуть членів ОУН. Рятівником Дубівців став сільський староста Микола Мандзій, який зумів переконати нацистів у лояльності мешканців села до нової влади і пообіцяв навести порядок. Ґарантією такої угоди стали два сини старости, котрих німці забрали заручниками.
Місцевого єврея переховував Яким Карпович.
На примусові роботи до Німеччини нацисти вивезли понад 100 осіб; розстріляли 38 євреїв.
9 березня 1944 р. в село увійшов танковий взвод Червоної армії під командою Героя Радянського Союзу Бориса Кошечкіна. 29 грудня 1944 р. в селі відбувся бій військ НКДБ (близько 150 осіб) із відділом УПА; загинуло 9 вояків УПА і 14 більшовиків. 21 лютого 1948 р. відділ УПА спалив приміщення сільської ради.
14 серпня 1948 р. голова райвиконкому Андрій Войтович із гарнізоном МДБ (40 осіб) зігнав селян на збори, під час яких сказав: “Все, що стається на території району (в ніч із 13 на 14 серпня в селі спалили молотарку і пошкодили двигун) роблять дубівецькі бандити Сеник і Могильський (місцеві підпільники). Я буду писати у Верховну Раду, щоб усе село Дубівці виселили на Сибір”. 11 вересня 1948 р. відбувся бій між повстанцями “Птахом” та “Хитрим” і 5 більшовиками.
1948 р. примусово відновили колгосп. Головами правління колгоспу працювали Андрій Уніят, Василь Івахів, Стефанія Бойцун, Мирослав Олексів та ін. У 1958 р. село електрифіковане на базі ґенератора, в 1962 р. завершена державна електрифікація, 1995 р. – Дубівці газифіковані.
У селі є капличка з “фіґурами” Божої Матері й ангелів на джерелі Водохреща (2010–2011р.), скульптура св. Архістратига Михаїла (2006 р., за кошти товариства “Агрокомплекс”), "фіґура" Ісуса Христа полеглим за волю України (2014 р.), “фіґури” на подвір’ї Марії Лагіш (1922 р., встановили Кароль і Текля Шеліги на честь Божого захисту села від пожежі), “фіґура” св. Анни (поч. 20 ст.), напівзруйнована “фіґура” св. Миколая на подвір’ї церкви.
Насипано символічну могилу УСС (1990 р.). Встановлено пам’ятні хрести на честь врятування жителів села від посухи, неврожаю та голоду (1845 р., на подвір’ї церкви), на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.), на честь 950-річчя хрещення Русі й 20-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки (1938 р), дерев’яний хрест на місці “фіґури” в місцевості “Звіринець”.
Є став і гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення “Дубівецьке джерело” (0,2 га).
Залиповець – хутір, приєднаний до с. Дубівці. Розташований за 1 км від нього.
Відомий від 2-ї половини 19 ст. 1897 р. на полі при в’їзді в Дубівці на кошти Анастасії Каплун встановлено кам’яну “фіґуру” “На честь і хвалу Божу” (в роки німецько-радянської війни частково знищена і перенесена на церковне подвір’я).
У лютому 1952 р. на хуторі – 1 будинок, в якому проживало 3 особи. Нині не заселений.
За Окопи – хутір, приєднаний до с. Дубівці. Розташований за 0,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 2 будинки, в яких проживало 5 осіб. Сіножатка (Сіножати) – хутір, приєднаний до с. Дубівці. Розташований за 2,5 км від нього. Відомий від кінця 19 ст. У період боїв за Тернопіль та Великий Глибочок протягом березня-квітня 1944 р. на хуторі Сіножати перебував районний військовий комісаріат. У лютому 1952 р. на хуторі – 9 будинків, 36 осіб.
Нині незаселений. Збереглася “фіґура” Матері Божої (поч. 20 ст.; за розповідями жителів хутора, під час німецько-радянської війни солдат Червоної армії кинув у неї камінь, після чого відразу помер).
Об’єкти релігійної спадщини:
- церква Святого Архістратига Михаїла, 1906 рік;
- церква Святого Архістратига Михаїла, 2011 рік.
Пам’ятки природи:
- Дубівецьке карстове озеро.
Пам’ятники, пам’ятні знаки, монументи та символічні могили:
- пам'ятний знак на честь врятування села від посухи (1845)
- пам'ятний хрест на честь скасування панщини (1898)
- пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969)
- насипано символічну могилу УСС (1990).
- пам'ятник Борцям за волю України (2014)
Для написання інформації використано матеріали Wikipedia та www.irp.te.ua
