Романівка
Романівка
Село Романівка розташоване на берегах р. Качава (ліва притока Теребни, басейн Гнізни Гнилої, сточище Серету), за 13 км від м. Тернопіль і 4 км від найближчої залізничної станції – Бірки Великі. Північною околицею села проліг автошлях Стрий – Тернопіль – Знам’янка. Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки черняхівської культури.
Перша письмова згадка датується 1571 р. як власність Давидовських і Миколи Лодзінського. Окремі фахівці виводять назву села від імені князя Романа Мстиславича, якому, за легендою, це поселення належало в другій половині 12–го століття.
Улітку 1649 р. більшість будівель у селі були знищені. У вересні 1776 р. Романівка належала до королівського маєтку у Борках (Великі Бірки). У 1832 р. в селі проживала 341 особа. А в 1890 р. в селі був 161 будинок, 1064 мешканці, з них – 643 українці, 355 поляків, 60 євреїв. Функціонували фільварок, однокласна школа, корчма і крамниця.
У 1912 р. споруджено костел, нині напівзруйнований. 1915 р. велика земельна власність належала Завадській. Під час Першої світової війни багато будинків зруйновано.
В УГА воювали сотник Костянтин Джус (1894–1918), капелан Василь Кузьма та ін.
1921 р. в селі – 194 будинки, 1043 жителі. Діяли філії товариств “Просвіта”, “Січ”, “Сокіл”, “Сільський господар”, “Рідна школа”, “Хліборобський вишкіл молоді” та інших, а також кооператива і хор.
1932 р. працювала двокласна школа. Протягом 1934–1939 рр. Романівка належала до ґміни Бірки Великі (нині селище Великі Бірки). Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 20 уродженців села.
В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – близько 50 осіб. Зокрема, в дивізії “Галичина” воювали Теодор Барабаш та Ізидор Плавуцький. 21 серпня 1941 р. 92 жителі села підтримали Акт відновлення Української держави.
6 січня 1946 р. “істрєбітєльний батальон” (“стрибки”) провели ревізії у господарствах місцевих поляків, вилучили зброю. У серпні 1947 р. на поміщицькому фільварку примусово створили колгосп; для його охорони у селі в серпні наступного року організували станицю “стрибків”.
1955 р. під час створення у селі ставу сталася аварія, на ліквідацію якої були виділені кошти з обласного бюджету.
Об’єкти історії:
- церква св. Миколая (1929),
- капличка (2000-і рр.),
- “фіґури” Івана Хрестителя (2000-і рр.), Архістратига Михаїла, Хресна дорога,
- пам’ятники полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1969, скульптор Я. Ягода), Т. Шевченку (2010, скульптори І. та Д. Мулярчуки) та С. Бандері (2012);
- пам’ятні хрести на честь скасування панщини (др. пол. 19 ст.) і на честь 80-річчя церкви (2004).
У селі народилися:
- заслужений працівник сільського господарства України Роман Гевко (1940 р. н.),
- літератор і громадський діяч Ярослав Гевко (1943 р. н.),
- господарник, громадський діяч Василь Дідух (1952 р. н.),
- релігійний діяч, учасник національно-визвольних змагань Василь Кузьма (1891–1963),
- вчений у галузі хімії, громадсько-культурна діячка Уляна Скальська (1931 р. н.),
- правник, громадський діяч Віктор Цебровський (1878–1940),
- художник, графік, скульптор Яків Ягода (1932 р. н.).
У Романівці свого часу душпастирював релігійний діяч Володимир Ратич – один з найактивніших на Тернопільщині супротивників знищення у 1946 році совітами Української Греко-Католицької Церкви, за що був постійно переслідуваний енкаведистами. Був ініціатором скликання у Тернополі Соборчика, на якому була прийнята резолюція не вступати в російську православну церкву.
Для написання інформації використано матеріали Wikipedia та www.irp.te.ua
