Світло, що перемагає темряву: єдність Захисників, Волонтерів і громади
Світло, що перемагає темряву: єдність Захисників, Волонтерів і громади
Там, де світло зустрічається з темрявою, народжується сила.
Там, де любов стає вищою за страх, звучить голос нашої країни.
Учора цей голос оживав на сцені — не в словах і мелодіях, а в серцях людей, які прийшли, щоб вшанувати тих, хто тримає для нас небо.
Зібралися всі, кому не байдужа Україна: всечесні отці, керівництво громади, краяни, гості. Але передусім — ті, заради кого ми живемо у свободі: наші Воїни, наші Герої.
Учорашній захід був не просто подією. Це була мить істини.
День, коли злилися дві важливі дати — День Збройних Сил України та День Волонтера. Дві місії, що тримають країну на плечах. Два покликання, різні у формах, але єдині у меті — зберегти сильну, вільну, незламну Україну.
Ми схиляємо голови перед найбільш святим — перед пам’яттю тих, хто став Вічністю. Їхні імена не просто нанесені на граніт — вони викарбувані у серці кожного українця, у самому диханні нашої землі.
Діти поклали квіти до Екрану Слави та Пам’яті. Хвилина мовчання об’єднала всіх у спільному болю й молитві за тих, хто віддав життя за Україну, за всіх мирних людей, які стали жертвами війни, і за наш Тернопіль, що пережив болючу трагедію.
Потім слово взяли наші духовні наставники — отці Михайло Канчалаба, Володимир Бельзецький та Андрій Сокульський.
Отець Володимир порівняв наших захисників, волонтерів, капеланів із людьми з Нагірної проповіді — тими, хто несуть мир, хто стоять за правду, хто віддає, не вимагаючи нічого натомість. Його слова були простими, але проникливими: ці люди не просто поруч, вони — наша опора, наша моральна висота, наш сьогоднішній приклад святості в дії.
На заході згадали й тих, хто творить невидимий фронт — волонтерів. Людей, які, не маючи зброї, щодня рятують, привозять, плетуть, підтримують, лікують, несуть світло туди, де темно.
Короткий фільм «Шлях волонтера», який присутні побачили, ще раз довів: сила нашої громади — у єдності з тими, хто виборює незалежність України.
Далі до слова запросили сільського голову Анатолія Кулика.
У своєму зверненні він наголосив: росія не зупиниться сама. Вона прагне знищити українське — мову, культуру, історію, нас самих. Та ми стоїмо й стоятимемо доти, доки буде кому любити цю землю. Це не просто боротьба за територію — це боротьба за майбутнє наших дітей, за право називатися народом, за право жити у вільній країні.
Анатолій Романович також нагадав, що 7 грудня — День місцевого самоврядування, день тих, хто щодня працює для розвитку громад, для підтримки людей, для зміцнення тилу. Він підкреслив, що саме завдяки співпраці влади, мешканців і всіх небайдужих народжується сила, яка тримає Україну. Бо місцеве самоврядування — це не лише про управління, а про відповідальність, довіру та єдність, що стають фундаментом Перемоги. Його слова — тверді, чесні, без прикрас — стали нагадуванням, що Перемога народжується з нашої твердості й незламності.
Сцену заповнила творчість — сильна, ніжна, патріотична.
Наші солісти та колективи створили атмосферу, у якій кожен номер перетворювався на молитву і подяку.
Дитячий вокальний ансамбль «Сонечко» (керівник Анастасія Шілінговська) та зразковий аматорський колектив народного танцю «ГлоріяБай» (керівник Лариса Лірська) подарували виступи, що торкалися душі — щирі, світлі, сповнені любові до України.
Особливу вдячність висловлюємо нашим талановитим учасникам, які творили цю подію разом із громадою.
Ведучими заходу стали директор будинку культури села Байківці Андрій Махінка та художній керівник будинку культури села Байківці Ілона Артемович, які своїм теплим словом і професійністю надали дійству глибини й урочистості.
Своєю майстерністю поділилися солісти: керівник народного аматорського хору «Конар Лемківщини» Віталій Андрусишин, концертмейстер Петро Пісяк, а також солістки — художній керівник будинку культури села Байківці Анастасія Шілінговська та керівник народного аматорського хору села Шляхтинці Анастасія Книшевич.
Їхні виступи стали промінням світла, яке наповнило залу щирістю, вдячністю та любов’ю до України.
Особливо трепетною стала мить, коли мати загиблого Героя Михайла Кацюбки передала останню картину свого сина волонтерці — організаторці проєкту «Воїни світла. Рубіжне».
У залі запанувала тиша, яку не можна було порушити. Це був момент, коли біль і любов злилися в одне.
Момент, який залишиться в пам’яті назавжди.
Захід мав благодійну мету — і разом нам вдалося зібрати понад 22 тисячі гривень на підтримку наших Захисників. Після завершення заходу його учасники та глядачі мали змогу ще раз побачити мандрівну виставку «Воїни світла. Рубіжне».
Це ще одне підтвердження: коли серця об’єднуються — стаються дива.
Учора ми ще раз переконалися:
сила України — у людях.
У тих, хто бореться.
У тих, хто молиться.
У тих, хто допомагає.
У тих, хто творить світло навіть серед темряви.
І поки є віра, поки є відвага, поки є єдність — темрява не матиме влади над нами.
Ми — Україна. І ми обов’язково переможемо.
