Сонцем освітлений шлях Героя…
Сонцем освітлений шлях Героя…
Сьогодні Байковецька громада провела в останню дорогу Ігоря Коцана. Сонце тихо освітлювало його прощальний шлях рідним селом, а разом із ним — біль у кожному серці. Здавалося, зібралося все Соборне, вся громада: зі свічками, сльозами, мовчазною молитвою.
Понад два роки Ігор вважався зниклим безвісти. Увесь цей час рідні жили надією — щиро молилися, чекали, вірили, що він живий. Та не судилося…
Молоде життя, обірване війною. Йому навіки 27.
Ігор був першою дитиною в сім’ї, люблячим братом для Павла і Володимира. Роботящий, чуйний, добрий — майстер на всі руки, завжди готовий прийти на допомогу. Зварити метал, відремонтувати авто, змайструвати будь-що чи просто підтримати словом — він умів усе. Добрий господар і щирий друг.
Не вагаючись, Ігор став на захист Батьківщини. Кулеметник, зразковий воїн, приклад для побратимів. І навіть на війні його серце зберігало ніжність — там він зустрів свою кохану Інну. Вони мріяли про дім і мирне майбутнє, привезли зі сходу собаку Мавіка — охоронця їхнього дому… Але війна зруйнувала мрії.
Ігор не повернувся з бойового завдання. Інна шукала його без упину. Мама чекала сина, брати — брата. Батько, не дочекавшись, відійшов у вічність…
Сьогодні Герой попрощався з мамою Галиною, братами Павлом і Володимиром, нареченою Інною, з рідними, друзями, побратимами та всією громадою.
Вічна пам’ять і слава Герою Ігорю.
Герої не вмирають — вони назавжди з нами.
