Є дні, коли слова стають зайвими...
Є дні, коли слова стають зайвими...
Сьогодні Гаї-Шевченківські вкрилися квітами, які люди принесли не для свята, а щоб встелити останню дорогу своєму земляку — Руслану Степановичу Васильківу.
На колінах, зі сльозами на очах та з тихою молитвою на устах, громада зустріла свого Захисника, який повернувся на рідну землю назавжди.
Живий коридор шани розтягнувся вулицями села. Мешканці громади супроводили Руслана до церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Під склепінням храму лунала спільна молитва за упокій душі воїна — молитва, у якій кожен присутній намагався розділити той невимовний тягар, що ліг на плечі його сім'ї.
Руслан віддав за наш спокій, за можливість жити й працювати на рідній землі найдорожче — своє життя.
Немає таких слів, які могли б загоїти рану у серцях дружини та синів. Жодне співчуття не поверне батька й чоловіка. Але нехай наша спільна повага, пам'ять та вдячність стануть для родини бодай крихітною опорою у цей страшний час.
Вічна пам’ять і світла слава Герою Руслану Васильківу.
